До 100-літнього
ювілею
славетного подружжя
одного
з найдревніших
гончарних родів
України

«ПОРІДНЕНІ
З ГЛИНОЮ»

Ексклюзивна
виставка
творчої спадщини
корифеїв
української
кераміки
Гаврила та Явдохи
Пошивайлів

Відкриття
в Музеї Івана Гончара
31 березня
2009 року
/прес-реліз/



ПЛАКАТ МОЖНА ПРИДБАТИ В МИСТЕЦЬКІЙ КРАМНИЦІ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ-ЗАПОВІДНИКА УКРАЇНСЬКОГО ГОНЧАРСТВА В ОПІШНОМУ

Відвідайте
Меморіальний музей-садибу
всесвітньо відомої гончарки
ОЛЕКСАНДРИ
СЕЛЮЧЕНКО

 

Відвідайте
НАЦІОНАЛЬНИЙ
МУЗЕЙ-ЗАПОВІДНИК
УКРАЇНСЬКОГО ГОНЧАРСТВА
В ОПІШНОМУ

 

Мистецька
крамниця
пропонує:

МЕТА - Украина


З дня на день,
через літа у віки
творить Опішне
гончарський літопис українського буття.
Таїна його Величі –
за сімома замками Історії.
Джерела її Сили –
лише для Посвячених
у Апостоли Народного Духу.
Опішне творитиме Україну
і хвилюватиме нас доти,
доки залишатиметься нерозгаданою таїна
його наснаги,
допоки на сторожі
його джерел поставатимуть світлоносні гончарі –
чарівники-царі неосяжних вершин Людського Животворящого Вогню,
провідники Космічного Ладу.
Їхніми заповітними руками Опішне промовляє до Нас Великомудрістю Предків.
Вслухаймося разом!

Нині мистецьке життя гончарської столиці
продовжує відповідати
суті топонімічної назви.
Опішне стало місцем справжнього паломництва туристів, мандрівників, художників, діячів науки
і культури, урядовців,
численних громадян
України й інших держав.
Пік духовно-мистецького здвиження припадає
на літні місяці,
коли там відбуваються
щорічні, традиційні уже,
Національні симпозіуми гончарства —
величні форуми
гон-чарівників.

У Опішному
початку третього тисячоліття опішуються всі,
хто прагне глибше пізнати свою минувшину
й позбутися меркантильності, прагматизму нинішньої доби,
хто хоче сам стати творцем мистецтва одкровення,
хто шукає високості
й сміливо відчиняє браму
в майбуття.
На святих гончарських пагорбах, де опочивають
великі Посвячені,
святі-гончарі України,
де опішуються тисячоліття, — переховуються глиняні письмена українців,
за якими через віки
допитливі мандрівники надземних цивілізацій
прочитають Книгу Буття української етнокультури.
Під височенним Небом Опішного пролягла Межа
між Минулим і Майбутнім,
між Тлінним і Вічним,
між Бездуховним
і Духовним,
між Провінційним
і Столичним,
Учорашнім і Завтрашнім
в Українській культурі.
У Опішному збираються
спраглі в пошуках
Духовності, Краси.
Там вони наснажуються
всеперемагаючою вірою
в силу Людського Духу,
переконуються
в незнищенності Краси
і всемогутності Любові.
Звідти вони вирушають далі,
у близькі й далекі світи,
повсюди провіщаючи
й утверджуючи
Духовну Гармонію
Нового Дня!

Олесь Пошивайло,
доктор історичних наук


 

На околиці старовинного козацького містечка Опішного,
по вулиці Заливчого, 63, в яблуневому саду притулилася
затишна садиба, де проживали Гаврило Ничипорович (1909-1991) та Явдоха Данилівна Пошивайли (1910-1994) – старійшини найдавнішого і одного з найбільш відомих гончарських родів України, знаний на весь світ гончарський дует:
Він – Маестро гончарного круга, Вона – Малювальниця від Бога.

Саме там, за ініціативою Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, 24 липня 1999 року
було відкрито Меморіальний музей-садибу
гончарської родини Пошивайлів.

Заслужений майстер народної творчості України, гончар Гаврило Пошивайло (ліворуч); його дружина — малювальниця Явдоха Пошивайло; їхній син — Заслужений майстер народної творчості України, гончар Микола Пошивайло біля родинної оселі. Опішне. Літо 1979. Фото Миколи Безноса

ПЛАКАТ МОЖНА ПРИДБАТИ В МИСТЕЦЬКІЙ КРАМНИЦІ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ-ЗАПОВІДНИКА УКРАЇНСЬКОГО ГОНЧАРСТВА В ОПІШНОМУ

 

 

Заслужений майстер народної творчості
України, гончар Гаврило Пошивайло (ліворуч); його дружина — малювальниця Явдоха Пошивайло; їхній син — Заслужений майстер народної творчості України, гончар Микола Пошивайло біля родинної оселі. Опішне.
Літо 1979. Фото Миколи Безноса


Мало хто знає, що натхненником створення Музею гончарства
в Опішному була саме Явдоха Данилівна Пошивайло. Вона тонко відчувала красу, була залюблена в глину, але не показово,
а усім серцем, тихо й невимушено. Вона понад усе вболівала
за збереження прабатьківських духовних скарбів. Це вона дала настанову своєму внукові Олесю Пошивайлу – тоді молодому вченому-керамологу, а згодом – генеральному директору Національного музею-заповідника українського гончарства
в Опішному, директору Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України: «Дивись, Сашко,
не зробиш музею в Опішному, – немає тобі повороту нікуди.
Історія тобі ніколи того не простить. Трудно. Але нічого немає
без труднощів, якось переживете. Треба робити усе, щоб музей таки став на ноги... Не здавайте своєї батьківщини, діти!..».

Задовго до створення національної гончарської скарбниці Явдоха Данилівна, розуміючи важливість музею як осередку збереження прадавніх традицій, почала створювати власний музей. Для цього вона відвела найбільшу кімнату – світлицю, і почала напитувати
в односельців вишивані рушники, народні картини, старовинні
ікони, – усе те, що було приречене на забуття. Зібрані раритети
вона розмістила у своїй хаті поряд з родинною керамікою.

Зусиллями господині було зібрано велику колекцію гончарських
творів Гаврила Ничипоровича Пошивайла – корифея української кераміки. Чого тут тільки не побачиш: це і традиційний побутовий посуд, і диво-вази, архаїчні барині, дитяча іграшка-монетка, зооморфна і антропоморфна скульптура. Гаврило Пошивайло
вперше на опішненській землі розробив групові композиції на теми ярмарків. Милують око його неперевершені твори: «На ярмарок», «Куми», «Солоха і дяк», «Возний», «Біля криниці», «Троїсті музики», скульптури «Бандурист», «Тарас Шевченко», «Козачка», «Хата», «Левик», «Бик». За давньою місцевою традицією, усі вироби гончаря розписувала його дружина – Явдоха Данилівна.



Пізніше збірка поповнилася мистецькими творами старшого сина Миколи (1930 р.н.), який успадкував батьківське ремесло і любов до глини, ставши одним із провідних опішненських гончарів. Створений
ним посуд має більш складні форми, але все ж у його творах досконало втілено родинні, суто «пошивайлівські» традиції. У збірці робіт Миколи Гавриловича широко представлено зооморфну скульптуру та сюжетні композиції на селянську тематику: «Честь і слава вам, хлібороби!», «Жінки –
на трактор», «У полі», «Запрошуємо в дояри», «Робітник», «Тракторист», «Силач», «Хліб – усьому голова», «Гончар» та ін.

Поряд з творами дідуся, бабусі й батька стоять і роботи внука
Юрка Пошивайла, які він робив у шкільні та студентські роки.
Його «Рибалка», «Чоловік», «Лисичка», «Скарбничка» –
по-дитячому прості й наївні. Вражає своїм глибоким змістом робота ще одного внука – Олеся Пошивайла – «Таємниця мого роду»,
в якій він передав сутність свого гончарського роду, писемні звістки про який сягають у ХVІІІ ст. Адже й прапрадідусь його – Тарас – був відомим гончарем-посудником, а прабабуся Килина була такою завзятою гончарівною, що бувало сяде дитину в колисці колихати
і свистуна ліпить, ще й пісню співає.

У музеї-садибі зібрано велику колекцію опішненських теракотових кахель ХІХ-поч.ХХ ст. і таврованої цегли кінця ХІХ-І пол. ХХ ст. Поруч із керамікою, на стінах, багато «кілкових» рушників, народних картин, родинних фотографій. У цілому фондові колекції Меморіального музею-садиби гончарської родини Пошивайлів налічують 1571 твір кераміки, із них представників роду Пошивайлів – 1347, вироби ХІХ-ХХ ст. інших авторів (224), 59 творів інших видів народного мистецтва, 82 фотографії, 323 предмети побуту.
В одній з маленьких кімнат стоїть ліжко, а навпроти нього – гончарний круг. Ось тут, у цьому напівмороці серцем і вузлуватими невтомними руками творилися із сірої глини дивовижні вази, тарелі, горщики. Ось тут, слухаючи по радіо українські народні пісні (Явдоха Данилівна любила їх понад усе), ніби з води, як зорі, на глину лягали її розписи, її квіти життя, якими вона оздоблювала роботи свого чоловіка. Навпевне, тому й прожили вони весь свій вік у парі, у повазі й любові один до одного, до людей, які їх оточували, бо доповнювали у всьому один одного.

Твори родини Пошивайлів можна побачити в найбільших музеях України та зарубіжжя. Однак, поза межами унікального меморіального хатнього музею їхні вироби сприймаються дещо по-іншому, абстрактно. Бо тільки в їхній хатині живе Дух Добрих Господарів, їхні особисті речі, предмети інтер'єру
і побуту, що оточували й супроводжували мистців і які можуть розповісти багато цікавого про дивовижну Гончарську Пару.
Жили вони надзвичайно скромно і просто, проте завжди раділи людям, були вірні своїй батьківщині. Явдоха Данилівна часто говорила: «Добре, що до нас заходять люди. Хай мені дають квартиру з усіма вигодами, не пішла б із своєї, не проміняла б, у Полтаву не поїхала б. Тут – краса!». Там їх коріння, там продовжується їхній Рід і нестримне прагнення до Глини.

Роботи мистців родини Пошивайлів відзначено усілякими нагородами. Так, Гаврило Ничипорович –
почесним званням «Заслужений майстер народної творчості України», членством у Спілці художників України; посмертно нагороджений медаллю Христа-Спасителя «За життя, гідне людини». За свої праведні труди заслужено отримав не одну подяку, грамоту, почесні дипломи, золоті медалі виставок
та фестивалів країни. Микола Гаврилович – Заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки художників України, лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Івана Нечуя-Левицького, постійний учасник виставок, фестивалів, симпозіумів гончарства, в яких здобуто не одну перемогу. В м.Скопин (Російська Федерація) на І Міжнародному фестивалі гончарів отримав почесний диплом «За верность ремеслу» (2002).

Та найбільша нагорода і шана славетній гончарській родині – від вдячних відвідувачів меморіального
музею-садиби з різних куточків України та зарубіжжя. Бувають тут діячі культури і мистецтва, політики, учні, студенти і просто робітники, селяни, які люблять і цінують прекрасне. Читаючи
захоплені відгуки, вкотре переконуємося: не помилилися Гаврило Ничипорович, Євдокія Данилівна,
їхні діти і внуки, передаючи майбутнім поколінням українців свою родинну будівлю і домашній музей.
Цей дарунок необхідний нащадкам, продовжувачам всесвітньо відомих опішненських традицій.
Не замулилося джерело пам'яті на їх дворищі, йдуть люди, не забувають....

 


© Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному
© Юрко Пошивайло

opishne_museum@poltava.ukrtel.net

Hosted by uCoz