Гаврило
Пошивайло (25. III. [7. IV] 1909-24.1. 1991)-гончар,
творчість якого посідає надзвичайно важливе місце в
історії опішненського промислу на Полтавщині. Був універсальним
майстром, що добре "пам'ятав" усі різновиди
асортименту й принципи декорування місцевої кераміки.
Працюючи на заводі "Художній керамік", Г.
Пошивайло виготовляв декоративний посуд із підполив'яним
розписом -
тикви, куманці, барила, глечики, вази. Паралельно, не
зважаючи на всілякі заборони, високі податки
й необхідність купувати патент, весь час до останніх
рків життя гончарював удома. Після виходу
на пенсію, разом із дружиною - відомою малювальницею
Євдокією Пошивайло (1910-1993) - створював дрібну пластику
(свищики, баринь, сюжетні композиції), а також точив
на крузі "монетку" (іграшковий посуд), час
від часу (єдиний з гончарів Опішного) - теракотовий
посуд традиційних форм, декорований опискою із давніми
опішненськими мотивами: широкими горизонтальними й вертикальними
мазками, смугами, рисками, "кривульками".
Деякі глечики помічав хрестиками - ремінісценція давньої
традиції, досліджена Євгенією Спаською в 1920-х роках.
Наприкінці 1980-х рр. Гаврило Нечипорович виконав серію
мисок із фляндрівкою і ріжкуванням (розпис Євдокії Данилівни)
та кілька носаток - форми,
що від початку XX ст. в Опішному майже не трапляється.
Після смерті Олександри Селюченко, Пошивайло залишався
єдиним майстром, який ліпив традиційних баринь, архаїчних
за композицією і манерою ліплення: фронтальність постави,
дзвоноподібна спідничка, величний, ніби застиглий "вираз
обличчя". Всі його барині ("баришні")
великого розміру, теракотові, декоровані розписом. Варіативність
виявляється в елементах одягу (капелюшки й деталі суконь)
і мотивах декору. В баринях Гаврила Пошивайла, як і
в більшості його творів, злилися воєдино внутрішнє,
підсвідоме відчуття традиції та індивідуальність мислення
народного майстра -
носія колективного досвіду опішненської школи.
|
